69- Т "Основи агрономії" на 09.04.2020

 ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
Загальна характеристика зернобобових культур, їх роль у
вирішенні проблеми білка і підвищенні родючості грунту.
Кормова, продовольча, технічна цінність зерна
До  групи  зернових  бобових  культур  відносяться  горох,
сочевиця, квасоля, чина, соя, нут, кормові боби, люпин, маш, арахіс,
вігна.  Усі  вони  належать  до  родини  бобових(Fabaceae).  Серед
сільськогосподарських культур зернобобові відзначаються найвищим
вмістом білка. Якщо в зерні твердої ярої пшениці середній вміст його
16%, то в зернобобових– 25%, а в деяких з них(соя, кормовий люпин)
перевищує45%. За вмістом білка в зерні і калорійністю зернобобові
перевищують  м’ясо,  рибу  та  інші  продукти  харчування.  Зерно
зернобобових культур містить також близько50% вуглеводів, 1–3%
жиру(соя– до26%),2–4% мінеральних речовин, вітаміни А, В1, В2, С
тощо.
Зернобобові  культури  мають  велике  народногосподарське
значення. Зерно їх широко використовують для виготовлення круп,
борошна,  різних  кондитерських  виробів,  консервів,  харчових  і
кормових концентратів. Олію із зерна сої широко використовують для
виробництва високоякісного маргарину.
У зерні зернобобових культур міститься174–276 г перетравного
протеїну на одну кормову одиницю, в зеленій масі160–205 г. Тому,
вони мають важливе значення у збалансуванні кормових раціонів за
білком  відповідно  до  зоотехнічних  норм.  На  корм  худобі
використовують подрібнене або розмелене зерно в чистому вигляді, а
також  у  складі  комбікормів,  сіно, сінаж,  зелену  масу,  соєві  шроти,
макуху, а також солому й полову зернобобових культур.
Соя, кормові боби і кормові люпини є важливими культурами в
зеленому конвеєрі.
Зерно зернобобових культур, зокрема чини, сої використовують
також для технічних потреб– виробництва клею(казеїну), пластмас,
лаків та інших матеріалів.
Зернобобові  культури  мають  велике  агротехнічне  значення.
Вони підвищують родючість грунтів, особливо дерново-підзолистих,
піщаних  і  супіщаних  на  Поліссі  України.  Ці  культури
характеризуються  підвищеною  здатністю  зв’язувати  вільний  азот
повітря за допомогою бульбочкових бактерій, велика кількість яких
розвивається  на  їх  корінні.  Після  заорювання  кореневих  та
післяжнивних  решток  зернобобових  культур  грунт  збагачується  на
азотні сполуки.
Зернобобові поліпшують також структуру грунту, збагачуючи
орний шар на фосфор, калій, кальцій.  Саме тому вони є одними з
найкращих попередників для зернових і технічних культур.
Ботанічна характеристика та біологічні особливості
зернобобових культур
Коренева  система  зернобобових  міцна,  глибоко  проникає  в
ґрунт. Розрізняють дві кореневі системи: стержневу і стеблову.
Стрижнева  утворюється  із  зародка  насінини.  Спочатку  з  неї
проростає  один  корінець,  який  потім  стає  головним  коренем.  Він
швидко проростає в ґрунт(іноді до2 м). Бічні корінці так само, як і в
злакових спочатку ростуть повільно. Під час дальшого розвитку від
головного кореня відростають бічні, які розгалужуються й утворюють
корінці різних порядків.
Стеблова  коренева  система  об’єднує  групи  коренів:
гіпокотильні та міжвузлові.
Гіпокотильна  група  коренів  розвивається  на  стеблі  між
кореневою шийкою і місцем прикріплення сім’ядолі.
Посиленим ростом та розвитком цих коренів характеризуються
бобові, які виносять сім’ядолі на поверхню ґрунту і мають трійчасті й
пальчасті  листки.  Це– соя,  люпин,  квасоля(крім  багатоквіткової)
тощо.
Епікотиль  кореня  утворюються  на  стеблі  проростка  між
сім’ядолею  і  місцем  утворення  несправжнього  листка.  Такі  корені
інтенсивно  формуються  тільки  тоді,  коли  епікотиль  знаходиться  у
вологому, добре аерованому ґрунті, при глибшому загортанні насіння
зернобобових, які не виносять сім’ядолі на поверхню ґрунту. Це горох,
чина, нут, сочевиця, вика тощо.
Для кореневої системи бобових характерний ріст у глибину до
достигання  насіння,  азотфіксуюча  здатність,  а  також  спроможність
долати різні перешкоди на шляху проникнення в ґрунт.
Кореневій  системі  бобових  властива  значна  кислотність
кореневих  виділень,  що  сприяє  розчиненню  важкорозчинних  форм
добрив, зокрема, фосфатів.
Стебло  трав’янисте,  різної  міцності,  буває  кількох  типів.
Прямостоячі, відносно стійкі проти вилягання стебла мають кормові
боби,  нут,  соя,  сочевиця,  кущові  форми  квасолі.  Слабкі  стебла  вгороху,  вики,  чини,  вони  легко  вилягають.  Виткі  листки  в  квасолі
багатоквіткової.  Стебла  майже  всіх  бобових  за  великої  площі
живлення схильні до розгалуження.
Листки складні: пірчасті, пальчасті та трійчасті.
Характерна ознака зернобобових– наявність у них прилистків.
Вони мають різну форму: гострих зубців(чина, кормові боби), округлу
та яйцеподібну.
Суцвіття бувають у формі верхівкового багатоквіткового грона
(люпин), а також поодинокі– по одній або дві-три квітки в пазухах
листків. В останньому випадку квітки сидять, як на коротких(соя,
вика, кормові боби), так і на довгих квітконіжках(вика озима, горох,
квасоля).
Квітка метеликового типу, п’ятичленна. Чашечка складається з
п’яти чашолистиків, віночок– із п’яти пелюсток; паруса– верхньої
найбільшої з усіх пелюсток; крил– бічних вільних пелюсток і човника,
утвореного двома пелюстками, які частково зрослися.
Тичинок десять, з них дев’ять зрослися(горох, вика, сочевиця та
квасоля), але в деяких бобових рослин(люпин) усі десять тичинок
зрослися в трубку майже до середини. Плід– біб, який утворюється із
зав’язі.  Після  запліднення  насінних  зачатків  у  ньому  розвивається
насіння, що сидить на коротких ніжках. Боби сої, сочевиці, нуту мають
одну-дві насінини, гороху, кормових бобів, квасолі– шість-вісім. Біб
при підсиханні тріскається, обидві його стулки розкриваються, і стигле
насіння випадає.
Насіння бобових покрите міцною різнокольоровою шкіркою–
анінною оболонкою. На її поверхні легко помітний насінний рубчик.
Всередині насінного рубчика проходить судинний пучок– рубчиків
слід. Крізь рубчик до зародка проникає вода. Під рубчиком, із боку
корінця насіння, є отвір у вигляді невеликої крапки, який називається
сім’явходом  або  пильцевходом(мікропіле).  Крізь  нього  під  час
запліднення  проникає  пилкова  трубочка.  Зверху  над  насінним
рубчиком є горбочок, забарвлений у більш темний колір. Це халаза–
основа насінного зачатка, з якого розвивається насінина.
Насінина складається з двох сім’ядолей, між якими міститься
зародковий корінець, стебло та зародкова верхівкова брунька, яка в
свою  чергу  складається  з  двох  справжніх  листочків(особливо
помітних у квасолі), між якими розміщується  точка росту рослин.
Зернобобові  по-різному  реагують  на  умови  зовнішнього
середовища. Найменш  вибагливі  до  тепла  горох,  сочевиця,  кормові
боби.  Вони  проростають,  коли  температура  грунту  досягає2–3С.
Сходи їх витримують приморозки до мінус4С і навіть до мінус6–7С.
Найбільш  вимогливі  до  тепла  соя,  квасоля.  Їх  насіння  починає
проростати при температурі грунту не нижче8–10С.
Зернобобові  культури  вибагливі  до  вологи(наприклад,
транспіраційний  коефіцієнт  гороху  досягає600,  кормових  бобів–
навіть до800). Вони погано витримують посуху в періоди проростання
і цвітіння.
Серед зернобобових люпин жовтий та вузьколистий найменш
вибагливі до грунтів і дають значний урожай навіть на дуже бідних
пісках. Найбільш вибагливими до родючості грунтів є кормові боби.
Вирощуючи  зернобобові  на  кислих  грунтах  обов’язково  проводити
вапнування.
Особливістю  зернобобових  є  тривалі  періоди  цвітіння  й
утворення плодів, що ускладнює збирання врожаю.
За особливостями розвитку зернобобові культури поділяють на
три групи: рослини довгого світлового дня– горох, люпин, нут, чина,
боби;  короткого– соя,  більшість  сортів  квасолі  звичайної,  маш;
нейтральні до довжини дня– деякі сорти квасолі звичайної.
Інтенсивна технологія вирощування гороху
На  Україні  горох  вирощують  в  усіх  грунтово-кліматичних
зонах,  але  найбільші  площі  він  займає  у  Лісостепу.  Врожайність
гороху досягає30–40 і більше центнерів із1 га.
Горох  належить  до  однорічних  ярих  рослин.  У  виробництві
вирощують  горох  посівний.  Крім  нього,  на  зелену  масу
використовують  горох  польовий,  який  менш  вимогливий  до  умов
вирощування і дає вищі врожаї зеленої маси, ніж посівний(насінна
продуктивність його нижча).
Горох має стрижневу кореневу систему, яка проникає в ґрунт
порівняно неглибоко– до1,3 м. Стебло довге(120–150 см і більше),
полегле. У штамбових сортів стебло менше, прямостояче. Листки з
великими  прилистками,  складні,  парно  перисті,  на  верхівці
закінчуються вусиками. Квітка розміщується по1–2 в пазухах листків.
У  гороху  посівного  квітки  білі,  а  горох  польовий  має  червоно-фіолетові квітки, червону пляму навкруги стебла в основі прилистків.
Плід– біб, містить від трьох до десяти насінин. Розмір, форма і колір
насіння  залежить  від  сорту.  Залежно  від  маси1000  насінин  сорти
гороху поділяють на крупнонасінні(300–400 г), середньонасінні(200–
300 г) і дрібнонасінні(менше200 г).
До  тепла  горох  невимогливий.  Мінімальна  температура
проростання  його  насіння1–2С,  оптимальна–20С.  Сходи
витримують короткочасне пониження температури до мінус5–8С.
Горох досить вимогливий до вологи. Для проростання насіння
потребує вологи105–110% своєї маси. Особливо горох чутливий до
нестачі вологи на початку вегетації та під час цвітіння і формування
зерна. Високі температури і нестача вологи негативно впливають на
його  розвиток.  Тому,  у  південних  районах  горох  займає  незначні
площі.
Особливості інтенсивної технології вирощування гороху.
При  високій  агротехніці  горох  добре  росте  на  різних  типах
ґрунтів,  за  винятком  щільних  глинистих,  кислих  та  заболочених.
Найбільш придатні для нього чорноземи та сірі опідзолені грунти.
Районовані в Україні й СНД сорти зернового гороху належать
переважно  до  середньостиглих  сортотипів.  Серед  них  поширені:
Аграрій,  Акціонер,  Вінничанин,  Гравіс,  Інтенсивний92,  Надійний,
Норд, Топаз2, Світязь, Таловець50, Харківський85 тощо.
Серед  кормових(укісних) сортів  районовано: Богун,  Донбас,
Зерноградський, Урожайний, Кормовик, Люлинецький1, Подільський,
Резонатор, Вусатий90 тощо.
Кращими  попередниками  для  гороху  є  зернові  і  просапні
культури.
В  основному  під  горох  вносять  фосфорно-калійні  добрива  з
розрахунку40–60 кг/га діючої речовини. На кислих грунтах замість
суперфосфату доцільно вносити фосфоритне борошно.
Азотні добрива вносять навесні, під передпосівну культивацію,
з  розрахунку15–20  кг/га  діючої  речовини.  Це  сприяє  кращому
забезпеченню рослин азот
Система основного і передпосівного обробітку ґрунту під горох
така сама, як і під ранні ярі колосові культури. Горох добре реагує на
збільшення глибини оранки. Чорноземні грунти орють на глибину25–
27  см,  а  дерново-підзолисті– на  глибину  орного  шару.  На  полях,
забур’янених кореневищними і коренепаростковими бур’янами, після
збирання  покривної  культури  проводять  лущення.  Перед  сівбою,
залежно від ущільнення ґрунту, проводять культивацію в1–2 сліди на
глибину7–8 см з одночасним боронуванням.
Висівати треба добре сформоване, добірне
коджене гороховим зерноїдом(брухусом) високо кондиційне
насіння1–3 репродукції.
Готуючи насіння гороху до сівби, його, насамперед, слід пере-вірити на наявні
я  видаляють(на  бурякових  гірках  або  зануренням  посівного
матеріалу в5–10%-й розчин аміачної селітри, в якому таке насіння
спливає на поверхню розчину). Щоб запобігти захворюванню гороху,
насіння  за3–4 тижні  до  сівби  протруюють  на  машинах  ПС-10А,
ПСШ-5  та  інших,  використовуючи  такі  пепарати,  я   фундазол
(3 кг/т), тигам(4–6 кг/т) або тачигарен, який особливо ефективний
проти кореневих гнилей(1–2 кг/т в5–10 л води).
Протруєне завчасно насіння обробляють безпосередньо перед
сівбою бактеріальним препаратом ризоторфіном. Застосування ризо-торфіну особливо ефективне, коли горох висівають у сівозміні один
раз за ротацію.
Горох висівають одночасно з ранніми зерновими культурами.
Сіють звичайним рядковим, вузькорядним або перехресним способом.
Норма висіву насіння в Лісостепових районах становить1,2–1,4 млн., а
в  Степу– 0,9–1,1млн.  схожих  зерен  на1 га.  Масова  норма  висіву
насіння1-го  класу,  залежно  від  його  крупності,  орієнтовно
становитиме:  для  крупнонасінних
ьонасінних–280–300, для  дрібнонасінних  сортів–  220–230
кг/га. Зріджені посіви гороху заростають бур’янами, дуже вилягають і
дають низькі врожаї. Глибина загортання насіння6–8 см, на легких
супіщаних грунтах і в посушливу погоду– 8–10 см. Після сівби поле
коткують з одночасним боронуванням.
Щоб запобігти утворенню ґрунтової кірки і знищити проростки
бур’янів,  посіви  двічі  боронують: перший  раз  через5–6 днів  після
сівби, другий– коли рослини досягли висоти8–10 см.
У  посівах  гороху  одно-  і  двосім’ядольні  бур’яни  знищують
гербіцидами2М-4ХМ(2,5–3,8 кг/га) або48%-м базаграном(3–4 л/га),
обприскуючи  рослини  водними  розчинами  у  фазі3–4 листків;  при
виявленні бульбочкових довгоносиків(10–15 шт. на 1 м
2) сходи гороху
обприскують30%-м  метафосом  (0,5–0,7  лга), 50%-м  поліхлоркам-феном(1,6–3 л/га за препаратом). Рекомендується обприскувати горох
на початку бутаніз
овуючи ТУР поліпшується розвиток кореневої системи гороху,
збільшується кількість бобів на рослинах, гине попелиця.
Проти аскохітозу, антракозу горох обприскують1%-м розчином
бордоської рідини; проти борошнистої роси використовують цинеб(2-4 кг/га).
Горох збирають роздільним способом. Коли пожовкне нижня
частина  стебла  і75 %  бобів,  його  скошують  косарками  КЗН-2,1,
КС-2,1 з пристроєм ПВ-2,1 і здвоювачами валків ПБ-4 або жатками
ЖРБ-4,2А  і  ЖВН-6  з  пристроєм  для  скошування  гороху.  Щоб  не
пошкоджувати  зерно  під  час  обмолоту,  число  обертів  барабана
комбайна зменшують до500 на хвилину і опускають підбарабанник у
нижнє положення.
Технологія  вирощування  гороху  без  застосування  гербіцидів.
Безгербіцидну технологію запропонували науковці Черкаського НВО
“Еліта”. Суть її полягає в тому, що під час вирощуванн
ів застосовують агротехнічні, а не хімічні заходи. Починають
роботи з високоякісного зяблевого обробітку грунту і продовжують їх
після  сівби  гороху.  Обов’язково  проводять  досходове  боронування
через4–5 днів після сівби гороху середніми боронами в два сліди на
підвищеній  швидкості(7–8 кмгод) і післясходове  одно-, двофазне
боронування у фазі зміцнілих сходів легкими та у фазі2–3 листків
середніми  боронами.  Боронуваннями  знищується80–85% бур’янів,
тому  не  треба  застосовувати  гербіциди.  Внаслідок  післясходового
боронування знищується значна частина рослин гороху(200-300 тис.
шт./га)
Контрольні питання
1. Значення  зернобобових  культур  у  сільськогосподарському
виробництві.
2. Ботанічні та біологічні особливості зернобобових культур.
3. Особливості вирощування окремих зернобобових культур.
4 Врожайність і основні сорти ернобобових культур. 

Комментарии